Ображена трава - Світлана Антонишин

На Галичині митці особливі за стилем – аромат європейських впливів змішаний із місцевим колоритом. Інакшість Світлани Антонишин, що живе у Бродах, Львівської області, певною мірою, ніби визначена наперед.

Авторка пише сімейну хроніку буднів звичайних людей, вкинутих у випробування жорстокого часу, що живиться ницими інстинктами та вчинками. Це тонкі спостереження, відтворення найдрібніших деталей родинних взаємин, побуту, передчуттів. Авторку хвилюють вічні теми любові й зради, зіткнення добра зі злом, що в контексті сюжетних апокаліптичних подій набувають ознак фатальності. У долі змальованих сімейних історій простежується трагізм, але письменниця не споглядає його, не залишається осторонь, а виходить у поле катарсисного співпереживання.... Детальніше

Жанрово ця проза, певною мірою, визначається авторським підзаголовком – романтична феєрія з не дуже щасливим, - а втім, хто його знає? – фіналом. І відразу потрапляєш у майже казковий сюжет, де на рівних співіснують оксамитові метелики, здивовані козенята, холодне джерельце. Руді хвостаті білочки ласують горіхами, якими їх пригостила людина, а зозуля, як їй і належить, десь зовсім поруч кує! А так, напевно, розпочинається театральна вистава: «…Згасає світло. Темрява. Даленіюче «тутукання» розхлябаного потяга…Покромсаний ямами тротуар. Ліхтарний стовп з потрощеним ліхтарем. На мить спалахує примарне жовте світло і – знову темрява…Важка, нависаюча, загрозлива». Страшно, лячно, непереливки починається хресна дорога ліричної героїні Лілі Світайло! Яке яскраве застереження сучасній молоді!

Вражає лаконічність фраз, точність деталей: «Серпень фатально догоряв. Сухотно шуміла прив`ялим листям добра старенька груша». Майстерний мовний інструментарій, багатий словник: «Біля ніг ледь чутно приземлився кленовий листок. Оранжево-червоний. Теплий. З жертовною павутинкою на корінці…Красивий листок. Шкода, що мертвий…(виділення курсивом моє – Т.Д.); комбінування різних мовних стилів, зокрема, сміливе використання сучасного українського сленгу. Перераховані ознаки щасливо доповнюються життєвим і душевним досвідом, оптимістичним ставленням до життя, самообмеженням заради досягнення творчого результату. В цьому вбачаються основні риси письменницької зрілості – конструювання певної картини світу художніми засобами, оригінальність, наявність власної світоглядної позиції. Твір вражає прямотою висловлювання і справжньою пристрасністю.

Художню прозу завжди пишуть два автори – Талант і Досвід. І залежно від унікальності першого і багатства другого твір або стає літературним явищем, або проминає непоміченим. «Тихо плинула у напівсутінь глибока ностальгійна мелодія…За вікном граційно кружляли веселі лапаті сніжинки…на всій зимовій землі падав сніг. Дрібний. Колючий. Холодний. С п р а в ж н і й…». Романтичний оптимізм творчості Світлани Антонишин, не зважаючи на її біль за гіркоту сьогодення, збагачує не тільки українську літературу в цілому, а й кожного з нас осібно.