Анатолій Свидницький - Люборацькі - Анатолій Свидницький

Анатолій Свидницький «Люборацькі»

Написаний у 1861–1862 роках, роман на той час був новаторським і за жанром, і за змістом. У ньому розкриваються проблеми суспільного життя України у 40—60-ті роки XIX століття. Широке тематичне полотно твору дало підставу І. Франкові назвати його «першим реалістичним романом на побутовому тлі».

Зображений Свидницьким у реалістично виразних картинах жахливий стан системи освіти та адміністративної організації служби духівництва віддзеркалював певною мірою порядки всієї державної системи. На перший погляд, можна визначити центральну проблему, як старе гніздо та молоді птахи. Це роман про руйнування та загибель сім'ї. Однак, про центральну, справді основну проблему, що лежить на поверхні, порушену Свидницьким, досі майже не говорили.

Це проблема денаціоналізації, яка веде до деградації особистості. Найретельніше вона простежується на двох основних сюжетних лініях, на долі двох дітей Люборацьких — Антося і Масі. Цю сімейну хроніку можна назвати «романом-виховання».

Кінець твору вражаючий і засвідчує, що Люборацькі — високий зразок роману, із найліпших в українській літературі, бо написаний кров'ю серця «одним із тих Антосів, котрі мусили жити в чорному світі з сірою підкладкою і намагалися палити в ньому ясний вогонь у якому і згоряли задля любові і свободи».