Свійський кенгуру Гоп-Гоп - Чуб Дмитро

Свійський кенгуру Гоп-Гоп

                            На фермі в Ю. Добровольського 

Довідавшись, що фермери брати Добровольські мають свійського кенґуру, що живе у них на фермі біля хати, я їхав до них, щоб подивитися зблизька й більше розпитати про цю дивовижну цікаву тварину.  Авто несло мене поміж більших і менших горбів, вкритих лісом, по хвилястій дорозі, на далекій провінції, за 100 кілометрів від Перту, столичного міста Західної Австралії. Ліси завжди притягали мою цікавість своєю таємничістю, прихованою від людського ока, і я все поглядав на зелені стіни узлісся, що часом підступали до дороги.

Нарешті авто повернуло ліворуч і, трохи проїхавши, зупинилося на подвір’ї моїх знайомих фермерів. Не хрюкали тут свині, як то бувало у нас по селах, не кудкудакали кури, але нас зустрів великий, суворий на вигляд пес, чорний, кудлатий, як вівця. Він гавкнув кілька разів, але, побачивши, що разом приїхав і господар, замовк. Його звали Бубі.

Біля невеликої простенької хати ззаду ріс великий евкаліпт, що стояв, ніби вартовий, на цьому подвір’ї. В один бік простягалось пасовисько, а далі по узгір’ю розкинулись ліси. Під евкаліптом лежав великий кенґуру. Пан Добровольський виніс із хати кілька шматків білого хліба,  і ми наблизились до тварини, яку вони назвали Гоп-Гоп.

– Ви дали йому влучне ім’я, - кажу я господареві, а він дає мені шматок хліба, щоб я, підійшовши повільно, дав кенґуру.

Я помаленьку наблизився до тварини, яка підвелася, побачивши, що я йду з хлібом у руках. Однією рукою я почав гладити кенґуру по спині, а лівою давав хліб. Гоп-Гоп обережно одкушував малі шматочки й жував, а Степанко тим часом уже клацав своїм апаратом. Кенґуру кілька разів міняв місце, відскакував далі, але я знову помалу підсувався до нього й давав хліб. Тварина, видно, боялася мене, незнайомої людини, бо коли я гладив по спині, то помітно було, що її шкіра дрібно тремтіла. Потім, наївшися чи, може, йому набридла моя присутність, він раптом пострибав набік і, легко перемахнувши через дротяну огорожу, присів на траву далі від усіх нас. Тим часом підбіг Бубі і, пролізши крізь дріт огорожі, підійшов до Гоп-Гопа і, як давній приятель, торкнувся носом до його носа, лизнув кілька разів на знак старої приязні й ліг біля нього.

Коли ми зайшли до хати, я запитав:

     Джерело: Свійський кенґуру Гоп-Гоп. На фермі Ю. Добровольського / Стежками пригод : оповідання / Дмитро Чуб ; худож. О. Дмитрієв. – Київ, 1993. – С. 53-57 : іл. – (Нашого цвіту – по всьому світу).