Якось у чужому лісі - Стельмах Ярослав Михайлович

Якось у чужому лісі

Розділ V

Зранку Буцик із Бурмосиком заходилися зміцнювати хату. Вони поставили на двері здоровенний засув і набили по грубезній дошці на вікна ізсередини. Тепер у вікно могла пролізти хіба що Люська. Потім вистругали три довгі списи і прикріпили на кінці по гострому цвяху.

- Якщо вони нападуть на нас ізнов, будемо захищатися, - мовив Буцик. - А як тільки скосимо сіно, рушимо шукати Люсьчину маму. Згода?

- А що я робитиму в цей час? - спитало зайча.

- Ти можеш ходити з нами.

- Але ж я не вмію косити.

- Тоді гребтимеш.

- Я, мабуть, не навчуся. Це так складно, - відповіла, позіхаючи, Люська.

- Зрештою, ти можеш складати сіно в копички, - запропонував Буцик.

- Знаєте, я придумала, - сказала Люська. - Не всім же заготовляти сіно. Комусь треба лишатись і на господарстві. Хай це буду я.

- Що ж, думка хороша, - погодився Буцик. - То ми пішли: діло не жде. А ти не виходь із хати. Так буде безпечніше.

- Та ті бандюги сюди вже не поткнуться, - зухвало запевнило зайча. - А як спробують, то я їм оцим списом добряче шкури попроколюю.

- У цьому я, звичайно, певен, - сказав Буцик, - тільки ти вже краше не виходь за двері.

І вони з Бурмосиком пішли.

Деякий час Люська тинялася по хаті, трохи посиділа на лаві, затим дістала своє дзеркальце і довго чепурилась. За тином весело шуміли дерева, перемовлялися пташки, м’яка трава рясніла квітами, і нараз Люська відчула, що їй сумно.

«Так мені й сидіти цілий день у хаті? - подумала вона. - Піду хоч віночок сплету…»