Котеня, що забуло, як треба говорити - Без автора

Котеня, що забуло, як треба говорити

Було колись мале котенятко.

Воно жило в тому самому домі, що й шестеро собачаток. Розуміється, що вони дуже гарно що - дня грались в - купі. Аж одного ранку наше котеня було голодне. Але тільки - що хотіло про це сказати своїй пані, як побачило, що забулось говорити по - котячому. Все, що кіця казала, було: „гав - гав".

Бідне котеня бігало по всіх кімнатах і дуже плакало. А далі вибігло в садок, де зустріло Добіна - коня.

— Бідне котенятко, чого ти плачеш ? — спитав Добін.

— Бо я дуже істи хочу, а забуло, як про це сказати. Тільки хочу сказати, що я голодне, за­раз кажу: „гав-гав". А котенята не так кажуть, що вони голодні!

— О! Я тебе зараз навчу, як це треба сказа­ти. Кажи: „гі-і-і-і!"... і тобі зараз дадуть їсти.

— Ні, відповіло котеня, котенята не так про­сять їсти!

Котенятко побігло далі, плачучи.

Аж зустріло Сиву, — корову.

— Бідна кицю, чого ты плачеш? —

— Бо я забула, як треба просити, а я дуже голодна! —

— О! — сказа Сива, — це ж дуже легко! Ка­жи: „му-у! му-у!" і тобі зараз дадуть їсти.

— Ні, так корова просить їсти, а котенята не так просять!

І побігла киця далі.

Вибігла киця в поле і дуже плакала.

Аж її почула вівця і питає.

— Котенятко бідне, чого-ж ти плачеш?

А котеня й каже:

— Я дуже голодне, а як прошу їсти, то кажу тільки „гав-гав", а котенята не так кажуть, що вони голодні!

— Певно, що не так: та я тебе навчу, як треба казати. Ти кажи: „ме-е-е, ме-е-е".... і тобі тоді справді дадут їсти!

— Ні, овечечко! так вівця каже, що вона го­лодна, а кіця каже не такь!

І побігла далі. Не далеко смітника котеня зустрило білу курку. Курка побачила, що котеня плаче, тай питав його:

— Чого ти плачеш, кіцю? —

А кіця каже: — Я дуже голодна, а забула як про це сказати по-котячому, і тепер тільки кажу: „гав-гав". А не так котенята просять їсти!

— Певно, певно, — каже курка, — але я тобі скажу. Ти кажи: „куд-ку-дак!"... то тебе й нагодують.

— Ні,— каже котеня,— так курка каже, що хоче їсти, а котенята не так...

І вже мало котеня вбігти до клуні, як з відтіля вийшов сам чорний кіт і обізвався:

— А я тобі скажу, як котеня каже, що воно голодне. Піди до своєї пані і скажи: „ мяу, мяу!"

— О, це то правда! — крикнуло котеня.—Так котенята просять їсти!—

І побігла киця весела до своєї пані й каже: „мяу,-мяу". Аж злякалась дівчинка, що кіця така голодна, і каже:

— Бідна кіцю, я ж забулась тобі їсти дати! А чому-ж ти мені не нагадала, що ти голодна?

І маленька пані принесла своій кіці мисочку молочка. Котенятко випило те молочко і вже не забувало, як треба просити їсти.

З. В.

       Котеня, що забуло, як треба говорити / З. В. // Казки / переказала С. Вольська. - Київ, 1918. - С. 8-10.