Черепаха, яка любила говорити - Без автора

В одному ставку жила черепаха, котра приятелювала з двома качками, що жили в тому самому ставку.

Черепаха дуже любила їх товариство, бо могла наговоритися до схочу, а вона дуже любила балакати.

Багато літ пройшло; ставок вже почав висихати і одного сухого, гарячого літа зовсім висох.

Качки не могли там більше жити, бо не було води і прийшли попрощатися з черепахою.

− Не лишайте мене саму  − просила черепаха − заберіть з собою. Тут я мушу вмерти.

− Але-ж ти не вмієш літати − казали її качки − як же ми тебе заберемо?

− Сумно було качкам лишати її  і вони почали думати, що робити.

− Слухай − сказали нарешті − ми придумали один спосіб, тільки чи ти зумієш так довго мовчати. Ми візьмемо за кінці міцну палицю, а ти схопишся за неї зубами по середині. Ми полетимо, як тільки розтулиш рота  −  уб’єшся.

Черепаха обіцяла мовчати; качки принесли палицю за яку вчепилася черепаха і вони полетіли.

Як перелітали над високими деревами, черепасі хотілося сказати: «Як ми високо!», але згадала, що казали качки і мовчала.

Над дзвіницею дуже хотіла спитати: « Що се блищить?», та знов змовчала.

Коли перелітали по над вигонами в селі люде почали дивитися і казали:

− Дивіться, качки несуть черепаху.

Страшенно хотілося черепасі сказати: «А вам яке діло?», але ще здержалася.

Людей збиралося все більше і більше і всі говорили тільки про те диво, що качки несуть черепаху.

Врешті черепаха не витримала; роззявила рота щоб сказати: «Мовчіть, дурні люде!», але не могла того сказати, бо впала і вбилася.

Як то добре уміти мовчати.

Джерело: Черепаха, яка любила говорити : з казок з Біднаї / переказала С. Вольська // Казки. – Київ, 1918. – С. 5-7.