Страж гора - Степан Пушик

Розповідь жінки, яка народилася на початку 20-го століття і прожила в одному селі майже 80 років. Яскраву, колоритну, збагачену оповідками, приказками, співанками розповідь, переживаєш разом з нею, її родиною, ї сусідами, людьми, які з тих чи інших причин з`явились в її житті…

Поет, прозаїк, есеїст, драматург, фольклорист, літературознавець, громадсько-політичний діяч – так пишуть про Лауреата Національної премії імені Тараса Шевченка та багатьох інших премій, професора Прикарпатського Національного університету імені В.Стефаника - Степана Пушика. На період обрання його народним депутатом Верховної Ради України першого демократичного скликання, Степан Пушик хоч і став киянином, але знову повернувся додому, де створював усе найкраще зі своїх 50 книжок, що видані рідною мовою й перекладені в інших країнах. А ще Степана Пушика знають як автора 130 пісень, збирача фольклору, автора глибоких наукових досліджень долітописного і літописного періодів української історії. Він народився там, де був Давній Галич, у селі Вікторові на Івано-Франківщині. ”Отут я жив сто тисяч літ...„ - напише Степан Пушик у зрілому віці. А ще отут він закінчував середню школу, технікум, навчався в Івано-Франківському педінституті, де і працював, коли той став університетом. А до цього був економістом на Гуцульщині, служба солдатська на ракетній базі, Літературний інститут імені О.М.Горького в Москві, журналістика, головування в клубі творчої інтелігенції, головування в підкомісії національних меншин у парламенті, викладання у вузах Києва й Івано-Франківська. Але найвище поцінована його праця як письменника. Жодна книжка (а тепер його твори видаються в семи томах) не залишалася поза увагою критики. Він створив свій своєрідний жанр – „роман з народних уст”.

Ось що писав Олесь Гончар у своїх щоденниках про роман „Страж-гора”, який класик прочитав після виходу його у видавництві „Дніпро”: „07.09./19/81. Читаю Степана Пушика – „Страж-гора”. Повість з магнітофона, але яка річ! Справді народна. Справді мистецьке дослідження народної психології. Розум, дотепність, глибина і розкутість. Оце те, що треба сьогодні нашій залітературеній літературі„. Через два тижні патріарх знову занотовує: „22.09./19/81.Читаю Степана Пушика, розповідь старої гуцулки. Яка мова! Злитки золоті ...