Тарас Шевченко — Буває в неволі іноді згадаю... - Тарас Шевченко

У сні авторові являється козак, щоб зробити свою тяжку тарасобульбівську сповідь. Він каже про ту страшну релігійну війну між католиками і православними, у якій «Земля козача зайнялась / І кров’ю, сину, полилась», про боротьбу на смерть, про свою офіру на передову (табун коней, гармату, два вози гаківниць, харчі і головне – три сини). Та, обіцяючи відповісти на питання: «За що Україна наша стала гинуть, / За що й я меж ними в могилі лежу», старий немічний козак з підземного світу слово по слову проговорюється, як в пароксизмі ненависті спалив разом з гвалтівниками свою гвалтовану доньку.

Так автор приймає тягар пам’яті про козацьку трагедію знелюднення. Він сам не певен, чи правильно зрозумів усе, що йому наснилось. Але не дарма сон про козака-дітовбивцю переплітається зі сном про сцени жорстокості, пережиті у власному дитинстві: «І досі болить, / як сон той згадаю». А прийнявши цей тягар, автор не може змовчати. Не вперше і не востаннє він стає медіумом спогаду-здригання, страшної правди про нелюдське в людині.

запис надав Назар Стригун, начитав Федір Стригун