Казка про сім неділь у тижні - Костецький Анатолій Георгійович

Казка про сім неділь у тижні

1

На другому поверсі,

в сьомій квартирі,

в будинку під номером

тридцять чотири,

на вулиці Мрій,

що тяглась аж під небо,

жив хлопець Сергій —

третьокласник і ледар.

Найбільше на світі

любив він поспати,

тож кожного ранку

і мама, і тато

будили Сергія

не менше години,

бо зовсім на нього

не діяв будильник.

До школи він завжди

ішов неохоче.

Сидів на уроках —

злипалися очі.

Зате,

як останній дзвінок

продзвенить,—

наш ледар найпершим

додому летить!

Вбіга до квартири,

ляга на дивані —

і мріє,

аж поки і ніч

не настане!..

А мріяв Сергій,

щоб у тижні

всі дні

зробилися геть як один,—

вихідні!

2

От якось під вечір,

в одну із неділь,

зостався Сергій у квартирі

один...

Поспав, попоїв,

увімкнув телевізор

і всівся дивитись його

скільки влізе...

Нарешті скінчилась

недільна програма.

Сергій неохоче

підвівся з дивана

і мовив:

— Лягатиму краще

у постіль!

Аж тут

на екрані

з'явилася постать!..

— Зажди! —

просичала.—

Не треба лягати!..—

І раптом

стрибнула з екрана

в кімнату!

Злякався Сергій —

не промовить і слова...

Нарешті спромігся спитати

— А хто-о ви?..

— Я грізний чаклун,

всемогутній фон Брукк,

професор і доктор

ледачих наук!

Бажай, що завгодно,

ледащо Сергію,—

я можу здійснити

усі твої мрії!

Почувши слова ці,

Сергій аж затрясся,

та вже не від жаху —

від радості й щастя,

і враз загорлав,

наполохавши тишу:

— Хай тільки неділі

залишаться в тижні,

щоб я відсьогодні

ніколи-ніколи

не мусив щоранку

спішити до школи!

Фон Брукк усміхнувся:

— Хай буде,

як хочеш!..—

І зник непомітно

у темряві ночі...

3

Наступного ранку,

О пів на десяту,

прокинувся ледар

у власній кімнаті,

покліпав очима зі сну,

позіхнув —

і вмить пригадав

про пригоду нічну!

Підскочив хутчіш,

календар відшукав,

поглянув у нього —

і мало не впав:

з листочка,

де мусило йти

п о н е д і л о к,

до нього

всміхнулося слово

н е д і л я!..

Сергій,

не повіривши

власним очам,

ще швидше

гортать календарик

почав.

Гортав і гортав,

а листки шелестіли:

"Неділя, неділя, неділя..."

Н е д і л я!..

— Урра-аа! —

заволав

третьокласник і ледар.—

Так, значить, до школи

ходити не треба!

Так, значить, насправді

у тижні

всі дні

віднині й довіку тепер —

в и х і д н і!..

4

Тепер у Сергія —

свободи удосталь:

захочеш —

і зранку влягайся

у постіль,

бо в школі уроків

нема все одно!

А може,—

піти в зоопарк чи в кіно?.,

Підкинув наш ледар

угору п'ятак —

і випало:

їхати у зоопарк!

Все б гарно!..

Та тільки —

трамваї не ходять,

бо транспорт увесь —

в и х і д н и й

відсьогодні!

"Ач, мудрі які —

спочивати б їм тільки!" —

подумав Сергій —

і поплентався пішки...

Нарешті

дістався ледь-ледь

до воріт —

поглянув...

Та що це?!

Зачинено вхід!

А поруч —

об'ява висить на стіні:

"Тепер в зоопарку всі дні —

в и х і д н і!"

Від розпачу в ледаря

зуб заболів,

ще й так,

що від болю

гуде в голові!

Помчав до лікарні бідаха —

та марно!

Усі лікарі —

в и х і д н і

у лікарнях...

Вернувся додому

наш ледар сумний.

Вмикає скоріше

екран рятівний,

а там,

на екрані —

слова лиш одні:

"У нас, в телестудії, всі —

в и х і д н і!.."

5

І тут за хвилину

збагнув третьокласник,

що сталося в місті

страшенне нещастя,

бо всі —

не працюють,

бо всі —

спочивають!..

Лікарні закрито,

не ходять трамваї,

і годі чекати

від друзів листів —

всі пошти

зосталися без поштарів!

Шофери і вчені,

майстри і міністри —

н і х т о

не працює

у нашому місті,

бо всі —

в и х і д н і,

тож од ранку до ночі

роби — що завгодно,

гуляй — скільки хочеш!..

Так чом же ніхто

не співа, не танцює?

Так чом же навколо

всі люди сумують?

То звісно — чому!

Бо без праці,

без діла

не може лишатися довго

людина!

Бо лікар — не лікар,

коли не лікує,

бо кухар — не кухар,

коли не готує,

а льотчик — не льотчик,

коли він без неба...

Робота улюблена —

кожному треба!..

6

І стало Сергію страшніше,

ніж вчора!

І вигукнув він:

— У-у, негіднику чорний,

лукавий професор,

підступний фон Брукк!

Ех, тільки б мені

ти потрапив до рук!..

І ледь він устиг

ці слова проказати —

як постать фон Брукка

з'явилась в кімнаті.

— Ти кликав?

Так ось я! —

сказав він Сергію.—

Я змушений знову

здійснить твою мрію!..

Сергія удруге

не треба просити.

Усе зрозумівши,

він зойкнув щосили:

— Хай стане скоріше

усе, як раніше:

одна лиш неділя

хай буде у тижні!..

І тільки

останні слова

відлунали,

здригнулась підлога —

і Брукка не стало...

7

І знову навколо усе —

як раніше:

всі дні,

як і треба,

у кожному тижні!

І знову

по рейках спішать

поїзди,

і знову

до друзів надходять

листи,

знов лікар —

лікує,

а кухар — готує,

і майстер

над справами зранку

мудрує,

спішать на роботу

в трамваях

міністри...

Всі — знову щасливі

у нашому місті!

Тепер і Сергія

не взнати нікому:

уже не тіка він

зі школи додому,

а разом із класом

саджає дерева,

збирає насіння

чи брухт металевий,

майструє шпаківні,

щоб птаство зустріть...

А так,

як раніше,—

не думає жить,

бо знає чудово,

що радість і щастя

приходять не ледарям,

а роботящим!