Бригантина, ІІ - Гончар Олесь Терентійович
- Назва: Бригантина, ІІ
- Автор: Гончар Олесь Терентійович
- Категорія: Казка
II
Ох, ця його Комишанка, преславна столиця низового очеретяного царства! Не раз з’явиться вона хлопцеві в снах і виникне в його спраглій уяві, проблисне розкішшю верб надбережних, їхнім важким текучим сріблом над тихими водами комишанського затону... Споконвіків стоїть Комишанка над самою водою, лицем до плавнів, по вікна в очеретах, слухає музику їхніх шумів осінніх та крякіт птахів, що гніздяться в плавневих хащах, де крізь зарості й каюком не проб’єшся. Очеретом тут здавна вкривають хати, з очерету господар ставить і довкола садиби лісу-загорожу, очерет можна використати ще й як будівельний матеріал, — це клопіт комишитових заводів, що їх останнім часом розплодилось по всьому гирлу. Очерети дають комишанцям взимку тепло, а влітку — чарівні свої шелести місячними ночами. Якщо хочуть похвалити дівчину, то кажуть: прямесенька, як очеретиночка! А коли тяжко лаються, то: щоб тебе очеретиною зміряли! І навіть на розкопках у сиводавніх курганах знаходять підстелений під скіфськими царями очерет, незітлілий за тисячоліття... Косять очерет здебільшого взимку, коли заплаву скують морози, накосивши, в’яжуть у тюки, в кулики, а вивозять їх по «сирій» воді, тобто вже вільній від криги, прямують тоді з плавневих джунглів до Комишанки цілі флотилії човнів, чорних, просмолених, і на кожному з них лежать І упоперек довжелезні кулі міцно зв’язаного накошеного добра. Звичайна коса очерет не візьме, його косять спеціальними скісками, короткими косами-напівсерпами, і то нелегка праця для чоловіків, а надто ж для жінок, які, одначе, не цураються й цього труда, — коли треба, йдуть жнивувати нарівні з чоловіками.
Будуючи хату, косила плавню й Оксана, дочка старого Кульбаки, хоча їй, як матері одиначці, можливо, виписали б і шиферу, якби вона пішла до свого начальства з заявою: адже там, де вона працює, у колективі науково-дослідної станції, молоду жінку не раз уже відзначали за її самовіддану працю. Просити шифер Оксана не пішла, бо хата під очеретом теж, мовляв, має вигляд і нібито навіть краще тримає взимку тепло, а влітку, навпаки, під такою крівлею прохолода, спека крізь очерет не проб’є.
Так чи не так, тільки ще одна хата під очеретом з’явилася в Комишанці, і стереже її присмучений Рекс, вірне створіння, що тяжко переживає відсутність господаря. Коли малий Кульбака, цей, за материною характеристикою, «тиран і мучитель», опинився в спецшколі, Оксана одразу ж подалася в контору до свого начальства:
— Візьміть на поруки!
Молоду матір слухали терпляче, з належним співчуттям, одначе нагадали при цьому, що потрапив її синок до суворого закладу з її власної згоди, за клопотанням батьківського комітету та за сприянням дитячої кімнати міліції, тобто за такими авторитетними поданнями, проти яких не може піти і сам доктор наук. Хотіла Оксана бігти мерщій до тієї спецшколи аж у Верхню Комишанку, але, як з’ясувалось, провідати сина їй дозволено буде лише згодом, коли він, відбувши карантин, своєю поведінкою заслужить право на зустріч з матір’ю. Отже, Оксані залишалося тільки уявити ту страшну школу, обнесену, може, навіть колючим дротом, а що муром, то напевне, адже ж колись там був монастир, і ночами, як розповідає легенда, сторожі за добру плату подавали ченцям через мури коханок у лантухах. Не стільки молитвами себе там виснажували, скільки справляли нічні оргії, а тепер за той мур додумались дітей кидати, ні за що тримають там у правопорушницькому інтернаті і її ненаглядного синочка! Забуто в розлуці, як сама ж скаржилася на нього і сільраду просила, й лейтенанта з дитячої кімнати міліції, щоб спровадили її мучителя будь-куди, аби не розтерзував її своїми витівками, а ось тепер, коли його прилаштовано нарешті в той правопорушницький інтернат, мати місця собі не знаходить.