Веселий дзвіночок - Зливко Іван Силович Головіна Ніна Олександрівна

Веселий дзвіночок 

На лісовій галявині,   під   кущем  ліщини,   розцвів дзвіночок.

— Дзінь-дзінь-дзінь, — заспівав він радісно, — здрастуйте!

І всі оглянулися на нього: й біла берізка, і руда білочка, і червоний гриб-мухомор, і зелений коник-музикант.

Весело відтоді стало на галявині. Дзвенить весь день дзвіночок, пісень співає, од лиха всіх оберігає. Гадюка до пташенят добирається — він як задзеленчить:

— Біда, біда, рятуйтеся!

— Шуліка над галявою кружляє, — знову попереджає дзвіночок:

— Ховайтеся, ховайтеся!

За зайцями лисиця гониться, — поспішає вигукнути дзвіночок:

— Куди біжиш, лисичко, праворуч зайченя звернуло!

І побіжить лисиця не в той бік, що треба, зі сліду зіб’ється. За це всі любили синього дзвіночка.

А по той бік галяви росла кропива жалюча. І була вона така лиха та сердита, що геть усі її обминали. Чи зайченя біжить — кропива його вжалити намагається, чи пташка сяде — вона їй дошкулити хоче. А дзвіночку говорить:

— Не розумію я, навіщо ти панькаєшся із усіма отими звірятками та птичками надокучливими? Навіщо кожному допомогти намагаєшся, яка з цього користь? Від утоми ти став такий тонкий, що смішно дивитися на тебе. Прожила я весь свій вік сама, без друзів, і зовсім не потребую їх.

І от якось літнього ранку, коли все в лісі співало і раділо, прийшли на галяву по ягоди діти. Бігали, в жмурки гралися, по кущах ховалися. Не помітивши кропиви, один хлопчик підбіг близько до неї, і вона його обпекла.

— Ой,— зойкнув хлопчик, розсердився та й потоптав увесь кущ кропиви. А одна дівчинка, біжучи з галяви, ненавмисно надломила дзвіночкове стебло.

Побігли дітлахи. Схилив голівку дзвіночок і заспівав журливу пісню, прощаючись із галявою та своїми друзями. Збіглися до нього звірята, злетілися пташки, метушаться біля нього, порятувати намагаються.

Білка дзвіночок підняла, ліщина його гілками підтримала, заєць ликом стебло обв’язав, а соловейко напоїв цілющою росою з подорожника.

І знову на галяві лісовій задзвенів срібний голос дзвіночка.

— Спасибі, друзі! — співав він радісно. — Як гарно разом із вами знову на синє небо дивитися, золотому сонечкові радіти!

І всі лісові дзвіночкові друзі навколо нього танцювали, пісень разом із ним співали. А про поламану кропиву ніхто навіть і не згадав.

Джерело: Зливко Іван Силович. Веселий дзвіночок / І. Зливко, Н. Головіна //  Казки. – Київ, 1957. – С. 50-52.