Сонечко й Хмаринка - Бичко Валентин Васильович

Були собі у матінки Дві дочки – дві сестрички. В обох носи кирпатенькі, В обох рожеві щічки.

Завжди в усім однакові Були обидві дочки. В обох спіднички макові, Вишивані сорочки.

У кожної у донечки Однакові й хустинки – І в першої – у Тонечки, І в другої – Маринки.

Жили вони у матінки, Все бавились, гуляли, Лягали разом спатоньки І разом уставали.

Чистенько умивалися, Вичищували зубки, У тазику купалися – Ой, купки та ще й хлюпки!

Була нітрошки Тонечка Не більша від Маринки. Обидві до віконечка Підходили навшпиньки.

Обом у дві долонечки Давали всі гостинці, І що було для Тонечки, Те саме і Маринці.

Подружки під віконечком Сестриць гукають дзвінко... Та от котра з них Тонечка? Котра із них Маринка?

Однакові дві донечки, Та є одна відмінка: Всміхається все Тонечка, Все хмуриться Маринка.

От в руки візьмуть вінички І ну мести по хаті! Танцюють у проміннячку Смітинки волохаті.

Регоче Тоня-дівонька, Піймать смітинку хоче. Маринка хмурить брівоньки Та віями мигоче.

У дощ іти на вулицю Їх не пускає мама. Та Тоня й тут не журиться, Всміхається так само.

Гукає Тоня: – Здорово! Цукерки нам купили! Маринка хилить голову І кривиться щосили.

Сьогодні дрібно ніжками І перша й друга дочка Зеленими доріжками Пішли до дитсадочка.

Сміялась радо Тонечка (Метлялась в неї кіска), Ще й плескала в долонечки, Стрибала, наче кізка.

Маринка, ніби злякана, В куточку тихо гнулась. Хоч, правда, і не плакала, Але й не посміхнулась.

Тепер їх звуть – не Тонечка І – ні ж бо! – не Маринка, Веселу доню – Сонечко, Похмурливу – Хмаринка.