Як Павлик з Володею географію вчили - Головко Дмитро Андрійович

Як Павлик з Володею географію вчили

Повернувся Павлик зі школи і вчить уроки. А тут хтось дзвонить. Відчинив двері – за порогом тьотя Проня із Володею! Володя закутаний у шерстяну хустку, тільки очі й видно.

 - Мама вдома, Павлусю?

 - Немає… А навіщо вона?

 - Та ось Володя сам не хоче сидіти в хаті, а мені треба до крамниці…

 - То хай побуде зі мною.

 - От і добре, - зраділа тьотя Проня і наказала синові: - Слухайся ж Павлика!

Володя несміливо ступив до кімнати. Павлик пошукав у шухляді стола коробку пластиліну й подав йому:

 - Ось на, ліпи, що захочеш. Бо мені, ти ж бачиш, ніколи.

 - А цого ніколи?

 - Географію треба вчити.

Володя трохи потримав брусик пластиліну і поклав назад у коробку… Видно, таке заняття на припало йому до смаку. Якось боязко придибав до столу.

 - А со це – геоглафія?

Павлик, не відриваючи очей од книжки, зітхнув і сказав:

 - Наука така про моря, океани і як по них плавати.

 - І я тез хоцу плавати…

Павлик почухав себе за вухом. «Ти чи плаватимеш, а мені через тебе завтра на уроці доведеться…»

 - Зроби кораблик і пливи.

 - А з цого злобити?

 - З чого, з чого?.. З пластиліну можна, але ти не вмієш. Можна ще з паперу… - Павлик зняв із дивана червоні валики, поклав їх на підлозі. Потім зняв скатертину зі столу і накрив їх.

 - Холосий корабель, - весело сказав Володя, - з кубликом…

 - Отож залазь у нього й – щасливого плавання!

Володю не треба було довго запрошувати – за мить він уже був під скатертиною. Якийсь час мовчав, далі почав щосили густи, бо корабель відпливав од причалу і брав курс у далекі краї.

 - Не заважай, - просить його Павлик. – Зараз ніч, моряки повинні спати…

 - Так я з капітан!

 - Все одно, і капітани сплять.

Володя приник. Може, й справді, хотів заснути, а може, не знав, як прокласти рейс у відкритому морі. Та ось за мить і-під білого покривала висунулася голова:

 - А де я залаз пливу, Павлусю?

 - В Індійському океані, - буркнув той. Але тут йому стало ніяково, і для більшої переконливості він тицьнув Володі карту. – Ось на, подивися, за нею й пливи.

Малюк поважно взяв карту, розіслав її на підлозі і став ретельно розглядати незрозумілі написи і позначки.

 - А з Індійського океану куди мені тлеба пливти?

 - В Баб-ель-Мандебську протоку.

 - Бабельську?

 - Ех ти, морехід… Баб-ель-Мандебську. Через неї можна дістатися до Середземного й Чорного морів.

А там акули є, Павлусю? – несподівано запитав Володя.

Павлик задумався: справді, а чи є там акули?

 - Немає! – врешті махнув рукою, аби відкараскатися.

«Як це в морі немає акул?» - не повірив Володя і порачкував у свій кубрик, бо там на свій риск йому треба було прокласти маршрут до рідних берегів. І ось вже корабель здригається від ударів могутніх хвиль, палубою прокочуються солоні буруни, вітер стугонить за кормою… Але його відважний корабель іде як треба – обминає мілини, підводні рифи, безлюдні острівці.

Та враз з правого борту зринула величезна потвора і заклацала зубами, люто замахала хвостом. Це ж акула!

«Оце тобі немає акул», - згадав він Павликові слова. Та гаятися не можна – і він прицілився з гармати:

 - Ба-бах! Бах!

 - Що там таке? – аж підстрибнув з несподіванки Павлик.

 - Акула!

 - Де?

 - Там, - Володя показав пальцем на стілець біля дверей, де лежала сіра Павликова шапка…

Не роздумуючи, Павлик вихопив із шухляди пластмасовий пістолет і кинувся Володі на допомогу.

 - Тью-юх! Тью-юх!

Акула, певно, не сподівалася такої атаки й відступила. З води виднівся лише сірий її поплавець. Хлопці стали підбиратися до неї. Вона помітила і, вдаривши об хвилю хвостом, раптом дременула навтіки. Цього їм тільки й треба було.

 - Наздогнати! – скомандував Павлик і перейняв штурвал з рук Володі.

Акула вже проминула Чорне море і, не бачачи виходу, кинулася в гирло Дніпра, стала підніматися проти течії.

 - Ага, попалась! – аж витанцьовували на мостикові хлопці.

Але чимдалі меткішою ставала акула. Довелося хлопцям переобладнати свій морський корабель на легкий річковий катер.

Нарешті акула шугонула в коридор – вони за нею, притисли до стінки.

І спіймали б, неодмінно спіймали б, якби невдовзі не зайшла Павликова мати. Вона тільки розвела руками:

 - Ой лишенько – тяженько, що ви це робите?

Од несподіванки Павлик принишк на палубі. А Володя пояснив: