Про Пончика, Батончика та білого слоника - Глазовий Павло Прокопович

Наф вітрині в магазині, В самім центрі міста, З’явилися два хлопчики, Зроблені із тіста. Невеличкі хлопчики, Наче два мізинці.

Таких роблять на фабриках Діткам на гостинці. Один звався Пончиком, А другий — Батончиком. Перший був повненький, А другий тоненький, Симпатичні хлопчики!  Там же, на вітрині, Був медовий слоник. Сам такий біленький, Хобот мав кривенький, Очі — як пшонинки, Вушка — лопушинки. Слоника медового Назвали Туп-Тупом, Бо він мав       товстенькі ніжки І, ходячи по доріжках, Отак тупав: — Туп-туп… Туп-туп.  Було це увечері, Саме у суботу. Закінчили продавці В крамниці роботу, Зачинили двері всі Та й пішли додому. І сказав тоді Батончик Пончику малому: — Є у мене, друже мій, Думонька така: Давай в гості поїдемо До дідуся Буряка. Той дідусь Буряк — Відомий добряк. Він багато цукру має, Але його не ховає. Все, що в нього є, Діткам віддає — Для солодких пончиків, Для смачних батончиків, Для печива, для цукерок І для карамельок.  А Пончик відказує: — Я й бабусю Бурячиху Дуже добре знаю. Живуть вони над рікою, Близько біля гаю. Тільки я не відаю, Чим же ми поїдемо. Нема ж у нас ні машин, Ні велосипедиків, Ні осликів, ні коників, Ні навіть ведмедиків.  Отут і задумались Пончик і Батончик. Дуже довго думали І таки придумали. Взяли молоточки І кусачки-обценьки. Звісно, іграшкові, Маленькі-маленькі. Та й зробили колісничку, Легку, невеличку. З чого вони змайстрували, Де взяли матеріали, Зараз ми розкажемо. Колеса — із бубличків, З карамельок — спиці. Не знайти міцнішої В світі колісниці! Кузов — з макаронів. Із лапші — ресори, Щоб були їм не страшними Ні яри, ні гори. Прив’язали спереду Дві цукерки м’ятні. Вийшли з них голобельки Дуже акуратні. Потім Пончик і Батончик Стали міркувати:

— А кого ж нам запрягти В нашу колісничку? — Узяли та й запрягли Тонконогу муху. Але муха не везе, Бо замало духу. Сюди-туди смикає, Пада на ходу, Ковзається, сунеться, Наче на льоду. Пончик і Батончик Стали міркувати: — Чи не можна муху Якось підкувати? — Приладнали шість підківок. Кожна — шоколадна. Але муха брикається, Будь вона неладна! На голоблю сіла, Підківки поїла. І знову їй слизько, А їхать — не близько. Муха злиться, як оса. Вона Пончика куса. І Батончика куса. Навіть слоника Туп-Тупа І того вкусила…  Розсердились хлопчики На ту муху-злючку. Узяли її та й ткнули Лобом у липучку — Хай стоїть! Знову зажурилися: — Кого ж запрягти? Хто ж нам колісничну Зможе потягти? — І спитали хлопчики Слоника Туп-Тупа: — Може, ти поможеш, Запрягтися зможеш? — А Туп-Туп погодився: — Поможу. Будь ласка! — Бо той білий слоник Добрим був на вдачу І мав силу, хоч маленьку, А таки слонячу.  Узяв Пончик батіжка, Батончик — лозинку. Знайшли під дверима Широку щілинку. Обережненько вниз Східцями спустилися Та й відправились у путь, Покотилися.  Усі люди спали. Темна була нічка, Коли рухалась по місту Дивна колісничка. Машин на дорогах Траплялося мало, Доки вибралися в поле, То уже світало. Де вставало сонечко, Був рожевий обрій, Почалась мандрівочка При погоді добрій, їдуть, їдуть  хлопчики, Співають собі. Слоник грає хоботом, Наче на трубі. Туп-туп!     Їде колісничка. Туп-туп!     Їде невеличка По асфальту,     по шосе, Де не дуже трясе, Їде колісничка. Доріженька добра, Доріженька чиста. Оглядаються хлоп’ята — Вже не видно міста. Хоч їхали по шосе, Де не дуже трясе, А проте задлялися, Зла пригода сталася: Наїхали на сірник, Зачепились.     Слоник — смик! Один бублик тріснув, Аж перекосився. А той капосний сірник У дугу скрутився. Як же бути?      Що робити? Чим тріщину заліпити? І сказав Батончик: — Он літають бджоли. То такі, що у біді Не лишать ніколи. Попросимо воску Хоч маленьку ложку, Щоб заклеїть колесо. — Пончик і Батончик Звернули до вулички, Де стояли в гречці Невеличкі вулики. Пончик гречку як побачив, Закричав: — Волошки! — А Батончик йому каже: — Думав би хоч трошки. Кепський з тебе      агроном: Сплутав гречку з бур’яном. — І Пончику соромно, Соромно стало. А тим часом до хлоп’ят Злетілися бджілки, Важко було полічити — Хтозна їх і скільки! Біля коліснички Дзвенять, як дзвіночки: — Здрастуй, Пончику! — Здрастуй, Батончику! — А Батончик мовив Після привітання: — Маєм до вас, бджілоньки, Велике прохання. Ми їхали по шосе, Де не дуже трясе, А проте задлялися. Зла пригода сталася. Подивіться: колісничка Наша поламалася. Дайте, друзі, воску Хоч маленьку ложку — Колесо заклеїти. — Бджілки-трудівнички Біля коліснички Трохи погуділи І зробили діло. Колесо поправили, На місце поставили. А щоб не скрипіло, Росою скропили. А гостям сказали: — Сядьте в холодочку. Покуштуйте нашого Свіжого медочку. Він у нас гречаний, Він у нас духмяний І такий солодкий — Оближете пальчики!  Наливали бджілоньки Мед у три тарілоньки. Одну дали Пончику, А другу Батончику, А третю, найбільшу, Слонику Туп-Тупу, Бо йому ж найважче. Пончик мед їв ложкою, Батончик їв ложкою, А слоник з тарілки Смоктав хоботком. Майже півгодини Тішились медком. Як медок поїли, Ложки облизали І ласкаве слово Бджілонькам сказали: — Спасибі вам, любі! Спасибі вам, бджілки! Ви по мед літаєте До кожної гілки, До кожного кущика, До кожної квітки. За це вас шанують Дорослі і дітки!  Дуже не хотілося З бджілками прощатися, Та не можна гаятись, Мусили збиратися. Навесні у бджілок Багато роботи. Треба мед солодкий Носити у соти. Ніколи гуляти…  Попрощались хлопчики. Поїхали далі. Та не по стежинках, А по магістралі. Слоник собі тупає. Колісничка рипає. Пончик і Батончик Пісеньку співають: — Туп-туп! Їде колісничка. Туп-туп! Їде невеличка. По асфальту, по шосе, Де не дуже трясе, Їде колісничка.  Раптом чують:     щось летить, Щось гуде, аж гуркотить. Глянули праворуч, Глянули уліво: Що воно за дивина? Що воно за диво? Із-за гаю синього, Із-за гаю темного Вилітає жук. Жук моторний, Страшно чорний, Та сердитий, Та завзятий, Та крилатий, Та рогатий. Над слоником крутиться: — Тут моя вулиця! Тут моя вулиця! Завертай назад, Бо будеш не рад. Повертай-завертай, Бо тут тобі      буде край!

— Білий слоник зупинився, До нахаби придивився, Прицілився,      приловчився Та хоботом тільки стук! Впав на землю      грізний жук. Впав і лапки задер, Прикинувся, що умер. 

А насправді він не вмер, А тільки злякався. От довоювався!  Їдуть далі хлопчики. Побачили річку. І ніяк не можна Обминуть водичку. Пончик і Батончик Стали біля броду. Страшно колісничку Спускати у воду. Макарони пропадуть, Бублики розкиснуть, А ресори із лапші Скрутяться й повиснуть. Але наші хлопчики Довго не журилися. Через річку будувать Місток заходилися. Корчували лопухи, До води носили. Білий слоник працював, Помагав щосили. Він тягав трісочки, Соломинки, палички, Травицю й бадилля, І всіляке зілля. Навіть вирвав будяка, Бачте, сила яка!  Спорудили гарний міст. Хоч куди годився! Якби й вітер подув, То не завалився б. Пончик і Батончик Сіли в колісничку Та й поїхали собі Сміло через річку. А їдучи по мосту, Ще й сигналили:      

 —Ту-ту!

— Так їм було весело.  

 За лужком зеленим, За рікою тихою Жили-поживали Буряк з Бурячихою. Хатка у них гарна, Хоч і невеличка. На ній замість даху — Бурякова гичка. Дрібненько порізана, На шнурки нанизана, Щоб не здуло вітром. Стіни розмальовані, Із цукру муровані. Голубенькі вікна. Зелененькі дверці. А в хатині солодко, Наче у цукерці.  Дідусь і бабуся На призьбі сиділи. На сонечку грілися, Про щось гомоніли. Гульк — аж їдуть хлопчики, Співають собі. Слоник грає хоботом, Наче на трубі: — Туп-туп-туп! Їде колісничка, Туп-туп-туп! Їде невеличка. Зустрічайте Пончика, А з ним і Батончика Ще й білого слоника Зустрічайте!  Вийшов з двору Буряк, Вийшла Бурячиха: — Чи доїхали щасливо? Не зазнали лиха? — Добре, що приїхали, Що про нас згадали. Яка ж це нам радість, Щоб ви тільки знали! Поставили столика Під хатинкою Та накрили білою Скатертинкою. Усі раді були. Чай солодкий пили. На десерт дідусь приніс Морозива з льоху. На тарілочки поклав Кожному потроху. Гості радо їли, Проте не спішили, Щоб не застудити Морозивом горлечка. Від такого частування Стали всі солодшими. А Буряк і Бурячиха Здавались молодшими.  А як гості прощалися, У дорогу збиралися, То на згадку      біля хатки Сфотографувалися. Золотистий соняшник, Що проживав рядом, Через тин націлився Фотоапаратом І зробив картинку За якусь хвилинку: У бабусі на колінах — Пончик. У дідуся на руках — Батончик. А у них     біля ніг На ряднинці слоник ліг Та й лежав смирненько. Оце й казочка уся. Можна ставить крапку. А тому, хто її слухав, Сто цукерок в шапку, Їжте на здоров’ячко!  

Джерело: Глазовий Павло. Про Пончика, Батончика та Білого слоника / П. Глазовий ; худож. А. Василенко // Веселі казки / П. Глазовий. – Київ, 1990. – С. 5-25.