Справа № 11 Розділ 1 - Есаулов Олександр

Чорний ворон

Справа № 11

Розділ 1

    Льоха йшов доріжкою вздовж свого будинку. Прямо, на перетині вулиць Паризької Комуни і Соборної, стояла двоповерхівка, на першому поверсі якої розташувалось відділення банку. А ось і Таська з-за рогу з’явилась! Вона йшла назустріч, махаючи рукою і усміхаючись. Дівчина проминула банк, пройшла кілька кроків далі, аж раптом... Раптом рвонуло! Від несподіваного і гучного вибуху, який вдарив по вухах, Льоха присів. Задзвеніли шибки. Щось пролетіло над головою, і він почув звук удару. Льоха озирнувся. У дерев’яному паркані, на рівні його очей, зяяла дірка завбільшки з тенісний м’яч. На ґанок вискочили працівники банку, ахнули і відбігли подалі від місця вибуху. Хлопчина повернувся знов у бік банку й заціпенів. Тася... Його Тася нерухомо лежала на дорозі!

    — Тасько!!! — І він кинувся до дівчини.

    Підбігши, Льоха побачив на асфальті кров. Нажаханий, він заплющив очі й завмер.

    — О, Боже!...

   За мить отямився, нахилився до дівчини, впав навколішки і підняв їй голову.

   — Тасько... Тасечко... — Він погладив її по волоссю.

   Тася розплющила очі.

  — Люди!!! — скрикнув Льоха, підвівши голову. — Допоможіть!!! Швидку!!! Допоможіть!!! Тасечко, потерпи... Трішечки... Допоможіть!!! Швидку!!!

   З Тасиної лівої руки і лівої ноги на асфальт скрапувала кров.

  «Кров... Кров... Зупинити... Перев’язати... Чим? — безладно металися думки в голові. — Мотузка... Де взяти мотузку?»

   Льоха нишпорив очима у пошуках чогось, що могло замінити мотузку. Погляд його впав на власні кросівки. Шнурки! Та чи вистачить? Він миттєво висмикнув з кросівка шнурок. На руку одного вистачило. Затягнувши шнурок тугим вузлом, він кинув погляд на Тасину ногу. Тут одного шнурка явно не вистачить. Він перетиснув ногу рукою. Чи не забракне сил? Ось у чому річ!

   На швидку чекати довго не довелося. Тасю поклали на ноші. Льоха спробував теж сісти в машину, але йому заборонили. Запитали лише прізвище та ім’я постраждало!, уточнили номер телефону, за яким можна зв’язатися з батьками. І все. Швидка помчала.

   Льоха, опанувавши себе, вихопив мобілку і набрав номер Тасиного домашнього телефону. Мама Марина, зрозумівши, що сталося з донькою, тільки коротко кинула:

   — Чекай там! Зараз буду!

  І вже за кілька хвилин вона була на місці пригоди. Побачивши на асфальті кров, жінка зрозуміла, кому вона належить. Проте Тасина мама не знепритомніла, як можна було очікувати, стиснула кулаки і помахала ними в повітрі:

  — Ух, падлюки!!!

  — «Як Таська...» — майнуло у Льоховій голові.

  — Куди Тасечку повезли?

  — До центральної лікарні.

  Не мовивши ані слова, мама Марина вже ловила попутку. Цієї миті з-за повороту виїхала міліцейська машина. З неї вискочив підполковник Слісаренко, давній знайомий Льохи і його друзів.

  — Олексію, а ти чого тут?

  — Тасю... Мою Таську поранило!

  — Яку Тасю? — не зрозумів підполковник.

  — Мою Тасю. Хохлову.

  Слідом за першою міліцейською машиною під’їхала ще одна, з неї висипало кілька чоловік. Вони огороджували місце злочину.

  — Сволота... Нелюди... — крізь зуби процідив підполковник. — А ти щось бачив?

  — Ні, — похитав головою хлопець, — я йшов сюди дворовою доріжкою. А Тася — від свого будинку... По Паризької Комуни... Вона вийшла з-за паркану, ми побачили одне одного, вона помахала мені рукою... І раптом бабахнуло! Нікого тут не було. Хоча... стривайте... За кілька секунд до вибуху хтось наче йшов від банкомату... Так, перед самісіньким вибухом.

Джерело: Есаулов О. Ю. Чорний ворон / О. Ю. Есаулов. – Вінниця, 2016. – С. 14-17.